Іван Марчук, 71 річний художник і скульптор нещодавно посів 72 місце у рейтингу британської консалтингової компанії Synectics, яка визначила сотню геніїв сучасності. Не можна сказати, щоб в Україні Марчук був абсолютно невідомим. Про нього регулярно пише преса, його картини модно тримати в середовищі політичного та бізнесового істеблішменту. Однак попри світове визнання своєї творчості художник, картини якого знайшли своє місце на всіх континентах за винятком Антарктиди, зараз змушений творити у далеко не найоптимальніших умовах. Його невелика майстерня на мансарді одного з приміщень просто завалена полотнами. Ніде розвернутися. Крім того, вона знаходиться на 5 поверсі так званої „сталінки”, і уже далеко немолодому митцю фізично важко туди діставатися.

Уже багато років тягнеться епопея з побудовою так званого „музею Марчука”. І завдяки участі в цій справі осіб із сумнівною репутацією, паралельно зі світовою славою ім’я художника в Україні змішалося з брудом.

Вперше серйозно про музей Марчука заговорили у 2005 році – після перемоги помаранчевої революції. Одразу знайшовся і охочий допомогти – такий собі „меценат” Володимир Шульга. На той час бізнесмен – один із засновників фірми „Фокстрот”, початкуючий політик (Конгрес Українських Націоналістів), нібито друг президента і нібито поціновувач українського мистецтва. Це вже згодом виявилася якась незрозуміла роль Шульги в історії з отруєнням Ющенка. Уже згодом з гучним конфліктом Шульга піде і з „Фокстроту”, і з КУНу. Значно згодом у його біографії почнуть з професійним інтересом копатися правоохоронці і знаходити там не дуже приємні, а іноді просто дивні фрагменти, як, наприклад, картярська юність.

Наприкінці 2004 – на початку 2005 року це був зовні успішний і респектабельний чоловік, який обіцяв золоті гори. У вигляді музею. Минуло 3 роки, а починання і сьогодні там, де було. Нема нічого, крім суцільних гучних скандалів і одного-єдиного каменя, власноруч закладеного президентом Ющенком. Президент зробив більше, ніж мільйонер.

Чому так сталося? У Шульги на це безліч причин. Хоча насправді причина одна – сам по собі музей цьому колишньому шулеру не потрібен. Ідея музею була лише політичним і бізнес-проектом. Реалізувати жоден із яких Шульга не спромігся.

Усе, що зроблено – це гігантський і якийсь не дуже дотичний до тонкої і ніжної стилістики Марчука проект музею. Ця споруда мала займати до 10 тисяч квадратних метрів. Лише третину з цієї території планувалося віддати власне під музей. Решту – під офіси, ресторани і навіть... два басейни. Дивно, що не запланували ще казино, де Шульга міг би згадувати буремну молодість.

На закиди, мовляв, це ж не музей Марчука, а бізнес-центр, у Шульги була уже готова відповідь. Мовляв, він не придумав нічого оригінального, а просто вкрав ідею. У американців. У США Шульга, до речі, навідується регулярно. Очевидно, за досвідом.

Когда я побывал в музее Гетти недалеко от Лос-Анжелеса, то одновременно удивился американской благотворительности и, при этом, прагматичности. Сам музей для посетителей оказался бесплатным, а средства на его дальнейшее развитие и содержание добывал фонд Пола Гетти – всевозможные банковские операции, продажа внутри музея соответствующего товара, различные шоу, супердорогая престижная аренда офисов на территории центра, сеть кафе, ресторан и т.д.

Інша річ, що музей Гетті розташований за межами міста.

Як часто буває у нашій країні, будь-яку ідею можна спаплюжити. В Україні багато що робиться через, перепрошую, задницю. Музей Марчука Шульга захотів побудувати у серці столиці. З холодним економічним розрахунком – під музей землю виділять безкоштовно. Одночасно безкоштовно землю отримає і величезний бізнес-центр.

Спочатку планувалося звести музей на Андріївському узвозі – просто під Андріївською церквою. Правда, коли вибухнув скандал, плани дещо змінили. І пересунули будівництво. Згідно рішення Київради про відведення земельної ділянки адреса музею Михайлівська площа, 1. Правда, за цією адресою уже є будинок. Це – ... Міністерство закордонних справ.

Сам Марчук уже не радий, що погодився втягнути своє добре ім’я у аферу.

Вообще, я был не против какого-нибудь другого места подальше от исторического центра столицы.

Але „спонсор” був іншої думки. Навіть переконував митця у абсурдних тезах: приміщення в Києві купити просто неможливо, тому потрібно будувати на пагорбах в районі Узвозу.

Оказалось, что все земли и недвижимость в округе уже давно распроданы.

Отак от! Стосується всіх, хто шукає землю і нерухомість в Києві! Не шукайте її марно в околицях – усім терміново на алею під Михайлівською площею!

До речі, цікавий нюанс. Землю під будівництво відводять організації «Виставковий центр-музей Івана Марчука», правда з приставкою ТОВ. Товариство з дуже обмеженою відповідальністю. Тобто комерційній структурі. Створеній Шульгою спеціально. Паралельно створюється і „Фонд Івана Марчука” – теж організація під проводом Шульги. Лише цього разу некомерційна, а нібито благодійна. Для чого аж стільки? Дуже просто. Для різноманітних фінансових схем з уникнення оподаткування. Суть яких можна порівняти з грою в преферанс на двох. Коли вістуючий грає і своїми картами, і „за того хлопця”, в своїх інтересах відкладаючи взятки то в один, то в інший бік. Картярський розум, одним словом.

Рішення Київради про відведення землі Шульга отримав ще у грудні 2006 року. Однак до сьогодні палець об палець не вдарив для будівництва музею. Чому? У шульги пояснень багато. Насправді воно одне. Музей Марчука потрібен був йому для двох цілей. А) як бізнес-проект. Безкоштовно отримавши місце у центрі столиці і величезну територію під „розважалку”. Б) Для зближення з президентом Ющенком, який небайдужий до творчості Марчука.

Обидві цілі Шульги тепер через музей неможливо зреалізувати. А) Після галасу у пресі мерія не готова на гігантський бізнес-центр і вимагає приміщення повністю віддати під музей. Б) після поразки на вборах 2006 року (не пройшов у парламент, розсварився із політичними партнерами) політика шульгу різко перестала цікавити. Як і будь-який невдаха, Шульга виправдовується:

Она мне попросту стала безразличной. Человек, для которого политика не является профессией, не может политикой все время жить, если он психически здоров и не преклонного возраста.

Ні Марчук, ні його картини, ні музей Шульзі не потрібні. Сам художник уже ні на що не претендує, щодня кульгаючи високими сходами на горище своєї старої майстерні.

Если честно, то мне уже никакого музея не хочется. Чем отдавать неизвестно кому свои картины, я лучше их распространю по миру

З хороших намірів, як відомо, збудована дорога в пекло. Шульга звинувачує у провалі в принципі хорошої ідеї з будівництва музею всіх, крім себе. Шульга ні на що крім планування афер і скандалів так і не спромігся. Останні виправдання Шульги – взагалі матеріал для психіатрів:

На вопрос: «Володя, коли почнеш будувати музей?» я ответил: «Когда под его фундамент мои компаньоны не смогут подложить взрывчатку»

У нас що, в країні процвітає культурний тероризм? Крім банальних крадіжок історичних цінностей чогось подібного чути ще не доводилося. Жодного вибуху в картинних галереях чи на літературних презентаціях за 16 років незалежності. Слова шульги скидаються на паранойю. До слова, Шульга, ще будучи співвласником „Фокстрота” розпоряджався великим приміщенням на тому ж Андріївському узвозі. Яке цілком могло підійти під музей. Однак використовував його в інших, комерційних цілях. Тепер саме колишні компаньйони Шульги відкрили на узвозі галерею для молодих художників. Тихо. Без зайвої реклами і балаканини.