Два роки тому Російська Федерація анексувала Крим. За два роки, що минули, офіційний Київ зробив дуже мало для повернення півострова до складу України, в цілому наш потенціал не використовується навіть на 50 %. Як не прикро це звучить, але світ зробив для цього значно більше: завдяки санкціям економіка Росії обвалилася і вона уже зараз не в змозі «тягти» Крим, а через два роки півострів очікує справжня катастрофа і в них не буде іншого варіанту, як повернутися під юрисдикцію України.
Роль нашої держави в питання деокупації півострова мінімальна. Якщо хтось щось і робить, то це громадськість, яка організовує блокади, яка проводить зустрічі з партнерами міжнародної спільноти, зокрема, делегації Меджлісу, які їздять за кордон й інформують про стан справ і про порушення прав людини журналістів. Багато роблять для цього й інші українські активісти, які перебувають у російських в’язницях і змушують світову спільноту привертати до півострова більше уваги.
При цьому Київ цілком може підвищити ефективність роботи з деокупації Криму. На сьогоднішній день працює заборона завезення на півострів продуктів харчування, припинене залізничне сполучення. Однак цього недостатньо. Енергетична блокада Криму значно ефективніша, але її організувала не держава, а громадські активісти. Тобто, Київ може зробити набагато більше, скажімо, ввести адресні санкції щодо російських можновладців, нові економічні обмеження, в крайньому разі припинити взагалі будь-яке сполучення з Кримом.
Однак поки що політика нашої влади у цьому напрямку слабка і млява. Проблема ще й в тому, що Україна постійно запізнюється і завжди робить кроки лише після європейців. Спочатку адресні санкції проти російських діячів і проти окремих представників режиму Януковича ввів ЄС. І лише після того у нас схвалили постанову щодо визнання Росії агресором, ввели санкції проти конкретних людей, обмежили трансляцію російських телеканалів. Виходить так, що Європа тягне нас «локомотивом», а нам ці реформи наче й не потрібні, ми самі не є «локомотивом» розвитку і повернення окупованого Криму. Ми постійно озираємось на те, що робить ЄС, і це абсолютно не відповідає нашим національним інтересам.
Справа в тому, що в Україні не відбулося фактичної зміни політичних еліт, - відбувся лише «косметичний», а не капітальний ремонт. Наша влада могла заочно осудити, як злочинців, того ж Аксьонова, Константінова та інших представників кримської окупаційної влади. Чому це досі не зроблено? Фактично ми виставили Росії рахунок за окупацію Криму, але єдина фактична дія Києва – це подання на Росію в суд. Все інше наша держава починала робити лише після кроків Євросоюзу, або ж після кроків нашої громадськості й активістів. Нашій владі чомусь значно цікавіші внутрішньополітичні «розборки», ніж відстоювання національних інтересів.
На цьому фоні Туреччина для деокупації Криму робить все те, що від неї хотілося б. Інколи навіть забагато. Завдяки нашим військовим ми показали, що у нас є сила, тому Туреччина має просто ретранслювати думку, що на півострові відбувається геноцид проти українців і татар. Плюс жорстка позиція Реджепа Ердогана проти Володимира Путіна – це якраз те, що потрібно Україні. Вони свою справу роблять і більше від них не вимагається. Решту ми маємо робити самі. Звісно ж, можна відключити Росії банківську систему «Свіфт», ввести санкції проти «Газпрому», але це має робити держава і головне – вимагати це від світового співтовариства. Доки ми не почнемо вимагати цього від світу, шанси на повернення Криму будуть мінімальними.
Не секрет, що Путін активно перетворює Крим на військову базу для потенційної війни з НАТО і Заходом. З врахуванням цього існує три варіанти повернення півострова в Україну. Перший – якщо Росія почне розвалюватися, Крим може перетворитися на таку собі «піратську республіку», «острів Мадагаскар», який доведеться тільки відвойовувати. У такому разі повернути Крим дипломатичними і політичними методами без військового компонента буде неможливо, бо він буде схожий на безлюдну пустелю. Його повернення може затягнутися на роки.
Другий варіант – це варіант військової перемоги на Донбасі та знищення російського економічного потенціалу. Тут все зрозуміло – доки не відвоюємо Донбас, Крим повернути не зможемо.
І третій варіант – застосувати прецедент Хорватії, коли у 1998 році територія Вуковара була повернута під юрисдикцію Загреба через введення у місті тимчасової адміністрації ООН. Очевидно, що без миротворців в Криму ввести тимчасову адміністрацію, яка пізніше передасть керування півостровом Києву, буде нелегко. Як би там не було, без перемоги на Донбасі, повернути півострів Україні дуже важко.