…солдатам ОУН-УПА статуса ветеранов Великой Отечественной войны, всколыхнули не только Украину. Известный канадский ученый, доктор гуманитарных наук Виктор Полищук, проживающий ныне в Канаде, изложил свой взгляд на ситуацию. Публикуем этот материал на языке оригинала…

***

Маю на думці Майдан Незалежності і події на ньому 15 жовтня 2005 р., а саме - зіткнення ветеранів Великої Вітчизняної Війни й їх прихильників з одного боку і бандерівців та їх прихильників з другого боку. Зразу скажу, що я свідомо пишу про ветеранів Великої Вітчизняної Війни, хоч проти такої назви виступають українські націоналісти з титулованими професорами включно, яким треба пояснити, що 1941 року гітлерівська Німеччина напала не радянський державний устрій СРСР, а на територію цієї держави, в тому числі й на Україну, з метою підкорити її собі, перетворити її населення в рабів Третього Великого Рейху, про що можна дізнатися з програмного твору Адольфа Гітлера «Майн Кампф». А раз у цій статті йдеться про бандерівців на Майдані, то пригадаймо, що й вони взяли участь у згаданій агресії, даючи в розпорядження Німеччини батальйони «Нахтігаль» і «Роланд».

Про події на Майдані навіть близьке до ветеранів Інтернет-видання www.from-ua.com про його бандерівських учасників писало, що це були «націонал-патріоти», що організаторами подій були «націонал-патріотичні партії на Західній Україні». Також, неначе й нейтральна, заснована Г. Гонгадзе, Інтернет-газета www.pravda.com.ua бандерівських учасників зіткнення називає «націонал-демократами», а Інтернет-газета www.korrespondent.net бандерівських учасників подій називає «націонал-патріотичними силами». Це – результат багаторічної настирливої пропаганди, за якою ОУН Бандери, тобто бандерівці - це патріоти, які воювали за волю України, хоч таке твердження вельми далеке від правди. Тих, котрі стали причиною зіткнення на Майдані, слід називати їхнім іменем: бандерівці.

З другого боку бандерівські і пробандерівські Інтернет-видання, такі як www.ukrnationalism.org.ua чи Інтернет-сторінка бандерівського депутата Верховної Ради України Тягнибока (www.tiahnybok.info), ветеранів ВВВ і їхніх прихильників називають такими епітетами, як «московська п’ята колона», «українофоби», «промосковські шовіністичні сили», «комуністичні загарбники», «комуно-фашисти», «агенти комуно-більшовизму» тощо, які вчинили «українофобський шабаш на Майдані». Це мало б означати, що хто не з бандерівцями, хто служив у Радянській Армії, якої він є ветераном, той ворог України, українофоб тощо. Не треба бути вченим, щоб знати, що в Радянській Армії служили всі, кого до неї покликали, а найбільше серед них було найчесніших людей-трудівників, які захищали свою Батьківщину і заслужили на звання ветеранів ВВВ. Обзивати їх – гріх проти правди, проти людяності, проти України, якою б вона не була – радянська чи демократична. На захист Батьківщини стали також ті, котрих репресувала радянська влада. В цьому контексті треба бути розуміти, що коли б у другій світовій війні переможцем стала гітлерівська Німеччина, то на сьогодні не було б ні Росії, ні Польщі, ні України, навіть бандерівської. Німецький Вермахт ішов не визволяти, а поневолювати.

У контексті сказаного слід пригадати тим, хто бандерівців називає «націонал-демократами» і «націонал-патріотами» - про яке ідеологічно-політичне формування йдеться, ким були і надалі залишаються бандерівці? Про них говорить у коментарі про зіткнення на Майдані політолог Сергій Грабовський, котрий став заступником головного редактора щомісячника «Сучасність», того, який на гроші спецслужб США в рамках видавництва «Пролог» був заснований організатором УПА і одночасно начальником «служби безпеки» ОУН Бандери, після війни службовцем спецслужб США – Миколою Лебедем. Це Микола Лебедь разом з Левом Ребетом та іншими 1954 року формально розійшлися зі Степаном Бандерою, створюючи «ОУН за кордоном» (ОУН-з) і стали на службу США.

Тепер «Сучасність» виходить у Києві, вона захищає «честь» УПА, не наголошуючи, що її творцем була ОУН Бандери. Той же С. Грабовський висловлює претензію на адресу Віктора Ющенка, що той не присвоїв останньому командирові УПА Василеві Куку звання «Героя України» і, у зв’язку з закидами на адресу ОУН-УПА, що на її сумлінні скоєння злочинів проти цивільного населення, С. Грабовський пише: «Так, були в УПА ті, хто чинив злочини проти цивільного населення – чи свідомо, чи з відчаю, чи випадково (на війні, як на війні: стріляєш у все, що рухається)». Звернімо увагу на те, що С. Грабовський пише «УПА», а не «ОУН-УПА», а це тому, щоб всіляку вину за її злочинну діяльність зняти з ОУН Бандери.

Оце так! С. Грабовський пише, неначе він невіглас, неначе він ніколи не чув про масові злочини не так УПА, як «Служби безпеки» ОУН Бандери, про яку взагалі не згадується. С. Грабовський неначе не знає, що у міжвоєнний період ОУН була членом фашистського інтернаціоналу, що вона взяла на своє ідеологічне озброєння фашистську доктрину Дмитра Донцова, що та ж ОУН визначила стратегічну мету: побудувати українську фашистську імперію! С. Грабовський неначе не чув, не читав, що на сумлінні ОУН Бандери, її «Служби безпеки» та УПА щонайменше 120.000 польського беззахисного населення Волині і Галичини, звірячими методами вимордованого у 1943-1944 роках; що на сумлінні бандерівців, «Служби безпеки» ОУН Бандери щонайменше 80.000 українського цивільного населення, котре згинуло від їхніх рук у 1941-1950 роках. Для нього, як виявляється, «як на війні: стріляєш у все, що рухається». І оті 200.000 польських і українських жертв самі були винні, бо «рухалися». Для нього це робилося «несвідомо, або з відчаю, чи випадково». Тому треба політологові, заступникові головного редактора «Сучасності» пригадати, що є архівні документи, за якими наведемо дещицю, що стосується діяльності ОУН-УПА-«Служба безпеки». Ось витримки з цих документів.

«Суспільно-політичний огляд за м. вересень 1943 р. (... ) Кременеччина (...) Поляки. Поляки в терені майже винищені (...) Стан в районі Славута (...) Поляки. В зв’зку з нашою протипольською акцією (...) зараз поляків в терені майже немає (...) Дубенщина (...) Очитска терену від ворожого елементу. Терен від ляхів очищено.» Або ось: «Городенківський район (...) Село Поточища (...) Зонеман Степан Іванович, 1870 р.н., поляк, вбитий 2 листопада 1944 р. за національну приналежність; Зонеман Олена Матвіївна, 1875 р.н., полька, вбита 2 листопада 1944 р. за національну приналежність; Костенко Григорій Трохимович, 1881 р.н., селянин-одноосібник, вбитий у 1946 р. за сина-міліціонера; Костенко Розалія Йосипівна, 1885 р.н., домогосподарка, вбита в 1946 р. за сина-міліціонера; Костенко Анастасія Григорівна, 1911 р.н., домогосподарка, вбита в 1946 р. за брата-міліціонера; Костеко Віктор Григорович, 1908 р.н., працював міліціонером, вбитий 28 лютого 1946 р. в селі Семінівцях при виконуванні службових обов’язків; Костенко Мирослав Вікторович, 1938 р.н. вбитий в 1946 р. За батька-міліціонера».

А чи знає С. Грабовський бандерівські звіти з винищення польских сіл Гута Пєняцка, Янова Долина? Вони доступні в київських архівах, ними можуть не цікавитися бандерівські журналісти, але політолог мав би знати про них, а не писати нісенітниці про ненавмисні вбивства мирного населення. Документи опубліковані мною декілька років тому, вони доступні в Україні. С. Грабовський безсоромно пише, що «УПА ніколи не була офіційною союзницею Вермахту», тоді коли не тільки в моїх публікаціях, але і в інших оприлюднено архівні документи, які засвідчують співдію ОУН-УПА з Вермахтом, яку від імені ОУН Бандери, полагоджував грекокатолицький священик о. Іван Гриньох, виступаючи перед німцями під псевдонімом «Гарасимовський», а ця співдія зводилася до того, що формування ОУН Бандери передавали німцям розвідувальні дані, а також спійманих радянських військовослужбовців, а Вермахт натомність постачав для ОУН-УПА зброю, боєприпаси і одяг. Ця співпраця тривала до часу, коли німці були витіснені поза територію Польщі. Невже С. Грабовський не знає про пропозицію на адресу німців озброїти всі відділи ОУН-УПА німецькою зброєю і переправляти їх в тили Радянської Армії?

Чомусь С. Грабовський, як політолог, не займеться проблемою часу і методів побудови Проводом ОУН Бандери її збройних відділів, він, за бандерівською пропагандою, пише про «63 річницю постання УПА», маючи на думці саме бандерівську, а не бульбівську УПА, хоч повинен він знати заяву Проводу ОУН Бандери з жовтня 1942 року, в якій сказано, що ОУН Бандери на той час виступає проти збройної діяльності. С. Грабовський повинен знати, що рішення щодо утворення своїх збройних відділів ОУН Бандери зробила в останні дні лютого 1943 року на своїй ІІІ конференції, і що це ставлення до творення таких сил було викликане поразкою німців під Сталінградом, і що ці відділи мали назву «Українська Визвольна Армія» (УВА), про що опубліковано у відомому С. Грабовському виданні «Літопис УПА». З нього, як також з інших документів, С. Грабовський повинен знати, що бандерівська УПА (назву бандерівці перейняли від бульбівців улітку 1943 р.) була створена шляхом терору по відношенню до українських селян Волині і Галичини, що «змобілізовні» на початку 1944 р. складали приблизно 90%. Отже С. Грабовський, як політолог, повинен дійти висновку, що бандерівська УПА не була повстанським формуванням, бо такі творяться виключно за рахунок добровольців.

С. Грабовський й «іже з ним», повинні б знати, яку оцінку бандерівському рухові дав свідок і учасник подій на Волині 1943 року, Тарас Бульба-Боровець. Пострадянські історики не повинні нехтувати тим, що Тарас Бульба-Боровець писав 1943 року про ОУН Бандери, існують документи, які засвідчують, що формування ОУН Бандери вчиняли злочини під маркою відділів Т. Бульби-Боровця. Ось дещиця з того, що він писав, з його «Відритих листів до Проводу ОУН Бандери» 1943 року.

«Кров поляглих і ранених з вашої руки та сльози вже сьогодні гнобленого вашою ‘владою’ населення, впадуть вічною ганьбою на ОУН-Бандери ... ваша ‘влада’ ... зводиться до варварського мордування безборонних жінок і дітей національних меншин, палення та грабування їх майна, чим стягаєте вічну ганьбу на український народ ... Чи існувала коли на Україні така революційна організація, якої власний народ жахався гірше від найлютішого ворога, а її членів називав не інакше, як ’путярями’ та ‘сокирниками’ ... мордувала гірше від Гештапо або НКВД? ... Що спільного мають з визволенням України бандерівські спроби вже тепер підпорядкувати українські народні маси своїй партійній диктатурі та фашистській ідеології, яка є гидка українському народові, проти якої воює цілий світ ... Пригадайте собі 1941 рік, коли бандерівці з висолопленим язиком перли на схід за німецьким фронтом і проголошували ‘бандерівську самостійну’ ... Організація в останніх днях відкрила для українців ще один фронт – польський. Пішли в рух сокири і віхоть. Вирубується і вивішується цілі родини і випалюється полські оселі. ‘Сокирники’ вирубують і вивішують ганебно безборонних жінок і дітей ... З тих поглядів я дозволю собі запитати вас: за шо ви боретесь? За Україну, чи за вашу ОУН? За Українську Державу, чи за диктатуру в тій державі? За український народ, чи тільки за свою партію ... »

Хай С. Грабовський порівняє свою оцінку ОУН-УПА з оцінкою Т. Бульби-Боровця. До цієї статті додаю опрацювання відносно названих вище листів і прошу його опублікувати.

Чи після сказаного вистачить у С. Грабовського і його однодумців совісті називати бандерівців-упістів (тих, хто в ряди УПА став добровільно, а це вони й їхні ідеологічні нащадки мали намір святкувати на Майдані 63 річницю УПА) «націонал-патріотичними силами»?

Так ось спотворювалася інформація про події на Майдані 15 жовтня 2005 р. На їх фоні С. Грабовський дав доказ свого невігластва, або, що гірше, свідомого фальшування історичних фактів.

На адресу не тільки С. Грабовського, але і всіх, хто бандерівців величає «націонал-патріотами», слід виразно сказати, що вони, якщо не помиляються, то або просто невігласи, або ж безсоромні брехуни. Хто ототожнює бандерівський рух з українським патріотизмом, той глибоко помиляється, бо дійсні українські патріоти ніколи не мали наміру створити державу з диктаторським устроєм у ній, ніколи не мали на меті територіальної експансії української нації, ніколи не допускалися злочину народовбивства.

С. Грабовський в одному тільки місці говорить правду, пишучи: «Невже ж Ющенко ... не мають клепки усвідомити, що без УПА вони б не були лідерами Української держави ...». С. Грабовський пише «УПА», а на думці в нього бандерівці, і він знає яку роль у «помаранчевій революції» відіграли такі бандерівці і «двійкарі», як дружина В. Ющенка - Катерина, як ярий бандерівець Роман Зварич, як Адріян Каратницький, як лідер «двійкарів» Анатоль Камінський і ціла плеяда інших.

Після написаного тут незаангажований читач матиме змогу прослідкувати в якій мірі було спотворено інформацію про учасників зіткнення 15 жовтня на Майдані.